Видатний природодослідник сучасності, лауреат Нобелівської премії з питань імунітету Ілля Ілліч Мечников на стику XIX і XX століть працював у Парижі, в Інституті Пастера. Відчуваючи деяке ослаблення організму й симптоматику вікових впливів, він звернув увагу на молочнокислі мікробні продуценти — лактобацили та лактококи. Використовуючи їх у певній концентрації, він створив перший у світі пробіотик, спочатку експериментального, а потім і промислового виготовлення — лактобацилін.
Лактобацилін поступово знаходив попит. Одна з французьких фірм звернулася до Мечникова з пропозицією продати патент на виготовлення цього препарату. Вчений передав представникам фірми всі технологічні подробиці, попросивши лише, щоби йому кожен день давали 2–3 пляшкові ємності цього засобу. Застосовуючи лактобацилін І.І. Мечников дійсно відчув деякий прилив сил і інтелектуальний підйом. У цей період він написав кілька своїх великих книг, у тому числі «Етюди оптимізму» й «Сорок років шукання раціонального світогляду». Однак почалася Перша світова війна, і всякі наукові дослідження загальмувалися, або ж і зовсім припинилися. І. Мечников відчував фізичні та побутові труднощі, в 1916 році він помер у Парижі у віці 71 року.
Військова й післявоєнні кризи призвели до припинення наукових робіт у цій області і пробіотики зникли зі сцени світових інтересів. Наприкінці двадцятих років Александер Флемінг отримав пеніцилін. Препарат виявився дієвим для цілої низки патологій, у тому числі при гнійних інфекціях. У 1945 році Флемінг, Флорі й Ернст Борис Чейн були удостоєні Нобелівської премії з фізіології або медицини. Здавалося б, у світі настала ера антибіотиків, яка повинна призвести до повної перемоги над низкою мікробних патологій, включно з перемогою над туберкульозом завдяки стрептоміцину, отриманого Ваксманом (також вихідцем з України). Однак тріумфальний хід антибіотиків призвів до нової проблеми. Як виявилося, «до мікробів потрібно звертатися тільки на Ви». Безоглядне нищення мікробної складової світу загрожує глибокими патологічними наслідками. З’явилися мікроорганізми, стійкі до антибіотиків усіх поколінь. Власне поява стійкості, включно з найширшими спектрами бацил, призвело до того, що почалася ера свого роду відродження пробіотиків, і світові фірми в низці країн, уловивши, що потрібен цей поворот, почали випускати різні пробіотики. Україна тут пішла своїм, абсолютно оригінальним і продуктивним шляхом.
Це пов’язано з роботами мікробіолога й біофізика, співробітника Національного університету імені Т. Г. Шевченка, нині доктора біологічних наук Дмитра Станіславовича Янковського. Працюючи у відділі культуральних мікробів в Інституті м’ясо-молочної промисловості, він зрозумів, що пробіотик можна монтувати з декількох видів корисних мікроорганізмів, типу лактококів, й експериментально отримав таке з’єднання — симбіоз. До нього приєднався, оцінивши перспективність роботи, великий український імунолог і мікробіолог, нині академік НАН і НАМН України Володимир Павлович Широбоков. Потім у їх групу увійшла кандидат технічних наук Галина Семенівна Димент, яка, разом із Янковським та іншими співробітниками, брала участь у створенні першого в Україні промислового виробництва для отримання мультипробіотика СИМБІТЕР®, тобто пробіотика, який володіє мультигенними позитивними властивостями. Українське виробництво вимагало величезних вкладень, супроводжувалося різними складнощами та юридичними труднощами. Але ці зусилля увінчалися успіхом, створене підприємство успішно працює у Васильківському районі Київської області, у селі Велика Вільшанка.
У цій роботі їм всіляко сприяв Академік В. П. Широбоков, він підтримував роботи в цьому напряму, виступав із доповідями про значущість цих тез. У результаті ці дослідження вийшли, нарешті, і на клінічний рівень в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології. Янковський наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття зустрівся з Оленою Михайлівною Лук’янової, яка в той час очолювала Інститут, і вона ввела цей препарат у клінічні дослідження й досліди низки клінік, зокрема над цими питаннями працювала професор Олена Миколаївна Муквич, а також інші вчені. Важливо зазначити, що застосування пробіотиків у вагітних жінок забезпечувало обсіменіння новонародженого корисною мікрофлорою під час проходження через родові шляхи.
Наукові роботи, авторами яких є Димент і Янковський, були удостоєні премій НАН України імені Д. К. Заболотного, імені І. І. Мечникова, а В. П. Широбоков був удостоєний премії імені Д. К. Заболотного. Ці праці в подальшому активно підтримав наступник академіка Є. М. Лук’янової на посаді директора Інституту педіатрії, акушерства й гінекології, академік НАМН України Юрій Геннадійович Антипкін, який приблизно 5–6 років тому провів велику конференцію на базі Інституту, у якій об’єднав мікробіологів, фахівців із невиношування вагітності, біохіміків, клініцистів у галузі педіатрії. З ним, зокрема, почали дуже активно працювати Сергій Олександрович Крамарьов, завідувач кафедрою дитячих інфекцій, а також Олександр Петрович Волосовець, завідувач кафедри педіатрії № 2, і Сергій Петрович Кривопустов, професор кафедри педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
Отже, мультипробіотики все більш активно почали виходити на українську і світову арену. Проводяться наукові дослідження, професора Янковський і Широбоков у співдружності з Галиною Димент минулого року випустили фундаментальну монографію «Мікробіом», у якій чітко обґрунтовано, що мікробіом є досконалим творінням біологічної природи і грає величезну роль у життєдіяльності людського організму у всіх його биотопах (їх вісім), тобто відкритих просторах.
Насамперед, у товстому кишечнику, як у культуральному пулі поєднання корисних мікроорганізмів і опору цілій низці хвороботворних мікробів, які щодня потрапляють в організм людини. Вивчаючи цю книгу, обсягом близько тисячі сторінок, на яких сконцентровані й об’єднані всі світові дані про мультипробіотики, можна зробити висновок, що Україна має великі перспективи входу у світові бренди з терапії пробіотиками натомість терапії антибіотиками. Доведено, що мультипробіотики є колосальним стимулятором імунітету і сприяють збереженню мікробіома організму в недоторканності, що, так само, забезпечує нормальну нервову діяльність, роботу мозку, нирок та інших органів. В організмі вони взаємодіють із деякими мінеральними речовинами, утворюючи поєднання природних сорбентів і мультипробіотиків усіх видів. Можна стверджувати, що в організмі немає зони, у якій би мікроорганізми на рівні мікробіома не реалізували свою доброчинну дію. Роботи ці тривають, але на тлі військових подій дещо уповільнилися. Проте, можна вважати, що ця книга, безперечно, заслуговує на Нобелівську премію, а створення пробіотиків є досягненням України. Зараз до цих українських винаходів проявляє інтерес Польща. Інші країни також працюють у цьому напряму, існує велика кількість видів інших пробіотиків, проте можна з упевненістю стверджувати, що Україна є батьківщиною групи чудових послідовників великого вченого Іллі Ілліча Мечникова.
Юрій Віленський
лікар, кандидат медичних наук, літератор та історик медицини