«Міліарди мікроорганізмів розсіюються в природі, вони оточують нас всюди …». Це висловлювання нашого найбільшого мікрофізіолога Василя Леонідовича Омелянського як би коментує епілог «Буття» – історія виникнення гармонії світу: «І це було добре!» …
Звісно, вже перші мікробні пророчителі та цілітелі планети, перш за все, Левенгук, Дженнер, Пастер, Мечников, так чи інакше, у своїх спостереженнях, начебто реалізували у життя просту цю формулу: все починається, однак, і завершується енергетикою мікроорганізмів, що коливається.
Що ж, тут – свої, великі, саги! Але революційним мікробіологічним проривом за рядом причин стали антибіотики – мікробні утворення, концентровані проти вогнища хвороботворних мікроорганізмів. А в першій конкретиці – пеніцилін і стрептоміцин, геніальні розробки Флемінга та Ваксмана, відмічені Нобелівською премією, та які реально змінили світ. Але от в яку сторону змінили – це питання питань.
Відмітимо особливо: у цих роздумах немає навіть спроб антипропаганди антибіотиків. В іншому випадку це буде сприйнято як відверта брехня! Адже немає клініки та різновидів патології, починаючи від хірургії та споріднених інтервенційних напрямків, де не були в ході найрізноманітніші антибіотики, наприклад, цефалоспорини різних поколінь. Про це говорить щоденна палітра сучасної медицини, де мечниковські прозріння щодо пріорітетів пробіотиків залишаються в порівнянні з лавиною антибіотиків все ж таки в тіні.
Але, якщо ви запитаєте практичних лікарів – від хірургів, акушерів-гінекологів, сімейних спеціалістів до неврологів та дерматовенерологів, чи є в сучасному світі антибіотики, здатні в прямому сенсі поліпшити роботу мозку в його інтелектуальних, емоційних та рефлекторних потенціалах, вони матимуть складнощі з відповіддю …
Між тим, як подібні життєві місії властиві лише пробіотикам – мікробним спільнотам, захисникам і навіть адвокатам, але в жодному разі не ворогам безлічі інших мікробних асоціацій, що забезпечують здоров’я та життя, можливо, перш за все, людини.
Але в наших роздумах ми звертаємось до однієї з найцікавіших глав енциклопедичної праці новішого часу під назвою «Мікробіом», виданої у 2018 році в м. Київ, і створеної в співавторстві Д. С. Янковским, В.П. Широбоковим, Г.С. Димент, – «Пробіотики в неврології та психіатрії».
Отже, кілька сенсаційних повідомлень про важливу роль осі «мікробіом – кишечник – мозок». В монографії особлива увага акцентується на тому, що саме дослідження за впливом пробіотиків на центральну нервову систему придбали величезні масштаби.
Зрозуміло, що спочатку все стартує з доклінічного дослідження, відзначається в главі, адже мова йде про загальні закономірності медицини. Так, на мишачих моделях шлунково-кишкового запалення та інфікування додавання певних біфідобактерій з класу пробіотиків приводило до усунення неспокійної поведінки. Іншими словами, психологічні стреси після аналогічного лікування зникли навіть у гризунів.
Здавалося би, побічні, але виняткові ефекти. Чим це можна пояснити? Деякі результати, що проявилися в дослідженнях, дозволяють припустити, що окремі пробіотичні мікробні штами є прямими синтезаторами такого важливого трансмітера нервових клітин як серотонін та його попередника триптофану.
Ви маєте право сказати: це надзвичайно перспективні, але чисто попередні дані щодо пробіотичних експериментів, але проведені на тваринах. А що далі? На щастя, з’являються докази того, що перорально споживані пробіотики (а до них, безсумнівно, відноситься і СИМБІТЕР, що не має аналогів, як поки що єдиний “живий” мультипробіотик) дійсно модифікують основні властивості мозку за допомогою впливу згаданої мікробної осі на іншу вирішальну клавіатуру життя: гіпоталамус, блукаючий нерв, кору наднирників, кровотік, як раз і координуються через посилення нервової системи кишечника, його мікробних метаболітів, кишкового епітелію, його ентеро- та ендоклітин.
Ще раз відзначимо: поки це тільки початковий пробіотичний огляд. Хоча, наприклад, в США на дослідження мікробіома як матриці життя витрачаються багатомільярдні кошти. Адже людина – це суперорганізм! Пробіотики (причому значна доля доказів належить як і раніше українській мікрофізіології та іммунології) реально переозброюють медицину життя, змінюють можливості лікаря в самих різних областях: у неонатології та педіатрії, онкології, лікуванні метаболічного синдрому та аутоімунних захворювань, алергічних синдромів, змін в нефрології, стоматології, завершуючи геронтологією – мрією про додавання життя до років.
Але в цьому сенсі, акцентуємо зараз головне: всі механізми пробіотичного оздоровлення реалізуються, і, очевидно, в обов’язковому порядку через мозок, через неврологічні апарати.
Наївно було б припустити, що, прочитавши ці рядки, багато читачів, та й деякі лікарі, в першу чергу прийдуть до думки: поза пробіотиками буття людини як імператива здоров’я просто неможливе! Але, може бути, вони не пройдуть повз освічені прошарки суспільства. Дорогу подужають не просто йдучі, але й розумні.
Юрій ВІЛЕНСКИЙ, Віктория ЯСНОПОЛЬСКА